ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЕ

 Без имени-1 Чи Вас не вражає суттєва різниця у ставленні апостолів до Страждань Ісуса і до Його Вознесіння? Тоді розгублені учні ховалися та тікали, а тепер вони, «поклонившись Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк 24:52-53). Просто тоді налякані апостоли втратили всіляку надію, а тепер отримали знання, впевненість і рішучість служити до кінця своїх днів проголошенню Доброї Новини!Незабаром Святий Дух зійде на них, і вони безпосередньо та одразу отримають здатність переконливо проповідувати на мовах усіх оточуючих народів.
Коли з усією душею берешся за Божу справу, Бог завжди дає засоби. Та все це буде згодом, а поки що апостоли радіють тому, що недаремно повірили Ісусові і, кинувши свої справи, майно і власні плани, пішли за Учителем.На цьому завершую своє вступне слово і процитую торішню статтю з часопису «Кредо».

«Як свідчить Святе Письмо, упродовж 40 днів після свого воскресіння Господь Ісус являвся своїм учням, а на сороковий день вознісся на небо з Оливної гори просто у них на очах (Діян 1, 9-11). Він пішов на небо з того ж самого місця, де розпочиналося Його від­купительне страждання. У світі існує чимало сект, у тому числі езотеричного спрямування,  груп  «таємних  знань»  тощо.

  Марнотні уми часто схильні до покрову таємничості. Тоді як суть справжньої Тайни – в тому, що її не потрібно приховувати, бо від її повного викладення вона все одно не перестає бути таємницею. Те, що можна знати про Вознесіння Господнє, не потребує від християн проходити якісь ритуали, обряди втаємничення, не має ступенів посвячення.Вся таємниця Вознесіння, як вона була показана апостолам, викладена у кількох коротких реченнях Діянь. Воскреслий Господь був з учнями, говорив з ними, потім знявся угору, і хмара Його сховала від людських поглядів. Усе. Він повернувся до Дому Отця, залишивши своїм послідовникам не тільки обітницю «іду напоготовити вам місце», а й конкретну ілюстрацію, що смерть не є кінцем усього, а в небо можна просто знятися.

Первісна Церква відзначала це свято разом із Зісланням Святого Духа. Історія літургії знає це свято починаючи з IV століття. Підтверджує це св. Августин (+430), пишучи: «Сьогоднішній день святкують по цілому світу». Збереглися дві проповіді св. Льва Великого, Папи (+461), присвячені Вознесінню. «Після блаженного воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, якого міць Божа поставила наново третього дня, як розвалений храм, сьогодні, наймиліші, минає сороковий день, призначений найсвятішим провидінням для повчання нам, аби виглядом воскреслого тіла зміцнилася віра наша… Воістину велика й невимовна була причина щастя Апостолів, коли бачили вони, як на очах натовпу вступала людська природа понад усі творіння небесні, навіть понад сонми архангелів підносячись і доходячи до границь Божества – бо то Син Божий із нею заручився. Тому возвеличення Христа є водночас нашим возвеличенням: що походить від Голови, стосуються також і тіла. Сьогодні бо ми не тільки зміцнені посіданням неба, але й вознеслися завдяки благодаті Христа вище від того, що втратили через заздрість сатани».

Вознесіння є днем коронування Христа царем, тріумфом, який приготував Бог Отець для свого Сина. Цей день є також обітницею повернення Спасителя на землю, згідно зі словами ангелів.

На місці Вознесіння було у IV ст. зведено ротонду і монастир поруч, а згодом хрестоносці поставили храм. Не минуло й століття, як його перетворили на мечеть. Донині ця святиня перебуває в руках мусульман, і лише в день свята Вознесіння Господнього, раз на рік, католики можуть там правити св. Месу.

Згідно з розпорядженням конференції єпископів України, римо-католики протягом попередніх років відзначали свято Вознесіння не строго на 40-й день (четвер), а найближчої за календарем неділі. Проте у березні 2014 року єпископат РКЦ України постановив повернути святкування Вознесіння на 40-й день після Великодня.»